Поняття «особливий» в освітньому та соціальному контексті часто використовують неправильно, створюючи додаткові штучні бар'єри та виокремлюючи дітей із суспільства.
Поняття «особливий» в освітньому та соціальному контексті часто використовують неправильно, створюючи додаткові штучні бар'єри та виокремлюючи дітей із суспільства.
У розмовній мові та ЗМІ часто трапляються вирази «особлива дитина», «інклюзивна дитина», «дитина з інклюзією». Такі формулювання є помилковими. Слово «інклюзивний» може стосуватися лише процесу, системи чи простору, але ніяк не самої людини.
Якщо ми маємо на увазі саме навчання та виховання, єдиним коректним терміном є: дитина з особливими освітніми потребами (ООП).
Це єдиний випадок, коли вживання слова «особливий» щодо людини є доречним, оскільки воно чітко прив'язане до конкретної сфери — організації освітнього процесу.
Хто може мати особливі освітні потреби?
Діти з інвалідністю;
Діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах;
Діти з дислексією (порушення, за якого важко читати), дисграфією (складнощі з письмом) чи дискалькулією (нездатність до рахунку та розв’язання математичних задач);
Діти, які живуть із ВІЛ/СНІД;
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
Безпритульні діти.
Навіть дитина, яка на деякий час просто випала з навчального процесу через тривалу хворобу чи інші причини, теж тимчасово стає дитиною з особливими освітніми потребами. Їй також може знадобитися додатковий час та увага педагогів, аби наздогнати однолітків.
Рівний доступ до знань починається з поваги та правильних слів. Спілкуймося без бар'єрів.
